...

Чудова осінь. Вчуваються альт і скрипка, й кларнет, і орган в кольорах. Сни не збулися. Окрім тих твоїх, де тону.
Все, я ні при чому. Інакше й не могло бути.
"Ми маємо так багато..." і тепер воно висить в тебе на шиї.


Я любив тебе. Так, ці слова жорстокіші усіх звинувачень. 


A ще ця твоя проникливість. Радше, надпроникність, що заважає бачити світ таким, яким є насправді: він не лише чорно-білий, навіть якщо сірих тонів найбільше. Розчарувала. Нема більше поваги до тебе.