Кількагектарний розважальний комплекс справляє враження істинного титаніка. Назва його звучить, наче назва якоїсь популярної наркотичної речовини. Ім'я йому Dream town. І дійсно, люд в ейфорії снує по усіх його закутках в надії посолодити гірке своє існування. Звичайно гірке: здіймаєш голову - над ажуром куль проглядаються труби, виходиш - опиняєшся в полоні по-рутинному банальної сіризни вуликів-багатоповерхівок, холоду, мряки. Навколо лише воронами пролітають гамери і "бехи", скрякуючи по поворотах, шматуючи передсвітлофорний простір сяйвом ясних фар своїх, ревучи, мов бики без пійла.
Підсолодити? Що їм бикам без пійла солодити? Відповіді знайдемо у Бодріярових "Симулякрах". Цей світ рутинно банальної сіризни - це не світ знедоленого народу, не світ тих, хто підіймається зранку, йде на роботу і повертається ввечері, щоб завтра знову встати зранку, піти на роботу і повернутися ввечері. Ні, це не лише їх світ. Це світ і тих, хто якомога хутчіш хоче закрити на нього очі. Та не може. Ілюзорність, яку не помічають, є лише непоміченою ілюзорністю.
Немає коментарів:
Дописати коментар