Закарпаття

Не зважаючи на пекельно гарячу невиспану ніч у потязі, я був бадьорим, як завжди буває на новому місці. Ужгород був точно таким, яким очікував його застати. Здавалося, місто спить непробудно. Не спали лише я, кіт і водій сміттєвоза. По дорозі траплялися сакури й тюльпанові дерева. Ось, напевно, головна вулиця: під ногами бруківка. Вул. Швабська, 22. Багато банків: нарахував не менше дев'яти на цій вулиці.

~~Пахне селом~~ свіжо. Насправді це місто прокидалося рано. Бо не треба нікуди їхати? Центр центру міста. Світлофори, що говорять. Стадіон. Пам'ятник скорботній. Уж!

Сакура

Європейський такий вокзальчик в Ужгороді. "Не там чисто, де прибирають, а там, де не смітять,"— почулося звідкилясь приємним голосом. А ще багато голубів. Серце почало сповнюватися любов'ю до колишньої Карпатської України.

Затишні короткі поїзди. І готелі Ужгорода кращі, ніж Києва чи Харкова. Хоча б тому, що чистіші. Проте склалося враження, що на Закарпатті важко знайти смачну піцу =)

На хустській залізничній станції почуваєшся закинутим десь у минуле:
обстановка, кіоски, журнали минулих років. Зразу оточують жебраки.
Зате знайти каси на автостанції – завдання не з легких.
Загалом погане транспортне сполучення в деяких закарпатських районах.