Есе Про те, як писати есе

Навіщо писати програму,
якщо можна написати програму,
яка напише програму?
— IT фолькльор

Склалося так, що прямо зараз мені потрібно й корисно написати есе на одну тему, однак прямо зараз бажання не маю писати його. Тому спочатку напишу план, за яким буде написане есе. План буде динамічним, бо по ходу виконання з'являтимуться/зникатимуть нові пункти. Наступного разу, коли/якщо буду писати есе, повернуся до нього. Якщо ж ви ніколи не писали есе, вам більше згодиться ось ця стаття. Бо в ній ще іде мова, що написати в есе, а тут — як.

Перш за все, нагадати, що таке есе. Від знання, чого мені треба, залежить, яке воно буде. І взагалі, наявність якомога повнішої інформації стосовно теми самого есе — необхідна умова написання.

Не буде зайвим скласти план есе.

Творче штурмування мозку. Штурмування творчого мозку. Штурмування творчості мозку...
Останнє/воно й полягає у генерації ключових/опорних елементів та побудові ланцюжка асоціацій. Не дивно, що буде увімкнена музика для натхнення/стимуляції мозкової діяльності.

Далі видалення брєду редагування. Два Три рази.

Сталося так Як виявилося, цього достатньо.

P.S. Якщо результату немає, можна (з відчаю) піти на пошук допомоги сюди, а ще краще сюди.

P.P.S. Віднайдення ключових слів і творення ланцюгів асоціацій — найважливіша частина. Для порівнянь запозичу.

Есе 1.

Я - украинец

Я не люблю сало, не ношу вышиванку и не знаю слов украинского гимна. Я не переплывал Днепр и не умею танцевать гопак... На моем столе не лежит "Кобзарь", а на стене не висят рушники. Моя кровь красная, а не желто-голубая. Я не склоняю "пальто" и "кино", и три самых важных слова я сказал на русском языке. Я - украинец?

Я болею за "Динамо", за Кличко и Клочкову. Я видел эту землю из иллюминатора Боинга, но я вернулся. Мне не нужны неоновые города и силиконовые женщины. Я не буду жить там, где улицы без имен, а люди без отчеств. Я останусь здесь. Здесь земля еще не остыла от огня, и еще не стерлись на плитах имена незабытых предков. Здесь девушки читают в метро и пишут стихи на парах по термодинамике. Здесь на деньгах поэты, а не президенты. Здесь шутят смешно и улыбаются честно. Из сердца не вычеркнуть пятую графу. Я - украинец.

Я люблю узкие улицы Львова и Харьковские проспекты. Мне стали родными беззаботная Одесса, деловитый Донецк и легендарная Полтава. Я не верю патриотам на трибунах, но верю патриотам в окопах. Я верю в эту страну: я доверяю этому воздуху - он держит купол, этим горам - они держат страховку, этим людям - они держат слово. Я люблю стук каблучков по плитке Крещатика, скрип снега в Карпатах и шуршание крымской гальки. Мне никогда не забыть украинской колыбельной и поцелуя на Андреевском...

А еще мне часто снится необъятное небо и поле подсолнухов. И мой сын родится здесь.
Я - украинец.
----
(с) К. Перцовский, студент. где-то 2002-03 гг.

Есе 2

Я – українець. Версія Осокора.

Слова українського гімну давно запали у душу і були вивчені за власним вибором у підлітковому віці. Мені подобаються вишиванки, я люблю їх вдягати – це гарний і рідний мені одяг. Українські майстрині вміють робити з вишиванок справжні витвори мистецтва. До мого раціону входить багато різних страв, серед яких має місце і сало, хоча найбільша перевага віддається його копченому різновиду. Із великим задоволенням танцюю гопак – чудовий жвавий, енергійний і запальний танець, який приносить багато приємних емоцій. З Дніпром пов‘язує багато спогадів, але перепливати його спадало на думку лише у найекстремальніших фантазіях. Мій "Кобзар" лежить на тумбочці під рукою. Коли я шукаю розради для душі чи відповідей на складні питання, то перечитую емоційні і мудрі слова Шевченка. Рушники, що залишились від бабусі, приємно милують око. Я українець?

У випадку поранення з моїх судин струменить кров червоного кольору. Але прапор моєї держави має жовто-блакитне (або жовто-синє за Конституцією) забарвлення, як і його маленькі копії, що супроводжують мене на життєвих шляхах. Я рідко відмінюю слова "пальто" та "кіно", але якщо вони органічно увіллються у новий правопис, то вживатиму частіше.
Важливі у моєму житті слова говорились різними мовами, але переважно українською.
Я українець?

У дитинстві мені подобалась спостерігати за грою київського "Динамо", і хоч зараз інтерес не той, але це теж певний репрезентант України. Коли дивлюся бої Кличків, крім споглядання спортивної майстерності, приємно, що на престижних світових боксерських аренах здіймається наш прапор. Я байдуже ставлюся до Клочкової, але завдяки їй Україну також знають у світі.
Мені не доводилось літати літаками західного виробництва, проте з Ту-154 наша земля виглядає незгірш як з "Боїнга". У мене не стояла можливість вибору різних громадянств, але, незважаючи на це, я практично не уявляю іншого місця свого постійного проживання, окрім як України. Я буду жити там, де мені зручно і там, де дозволять обставини, але це місце немислиме без українських просторів. Я - українець.

Тут ще земля не охолола від дурості, совковості, російщення, ще ходять по вулицях колишні райкомівські і обкомівські керівники, колишні слідчі КГБ і відставні радянські військові. На тутешніх цвинтарях є багато закинутих могил, стертість імен на яких пов‘язана не так з матеріалом виготовлення, як з відсутністю належного догляду, бо вже немає кому їх впорядкувати.
Я не один, я живу серед моїх співвітчизників, які лаються і б‘ються у громадському транспорті, стовбичать у автомобільних пробках, святкують і сумують, працюють і гуляють. Ми різні, але всі ми українці. Серед нас ще є ті, хто не розучився читати і самостійно мислити.
Я українець.

Тут є студенти, які бажаючи отримати заповітний "корінець" диплому можуть навіть прийти на пари з предмету, який їм абсолютно до лямпи, а прийшовши, займатися віршуванням або написанням SMS.
Тут на грошах ми побачимо гетьманів, бо президенти на таке ставлення ще не заслужили. Часом тут жартують: то дотепно, то грубо і посміхаються: то щиро, то натягнуто. Моя етнічна приналежність завжди зі мною і не зникає лише від того, що її не зафіксували у паспорті. Вона у моїх генах, у моїй свідомості, у світовідчутті. Я – українець!

Я по-своєму люблю як міста з їхніми мережами центрального опалення, площами, стадіонами, театрами, книгарнями і неоновими вивісками, так і села з їхньою екологією і простим щирим ставленням до життя, без силіконових тілом і розумом жінок.
Я люблю вузькі бруковані вулички Львова і дивуюся помпезно-сірим кварталам Харкова. Одеса і Донецьк не потрапляли до сфери моїх мандрів, але хочеться сподіватись, що й там є чому дивуватися й чому радіти. Затишна і напівсонно-спокійна Полтава є милим провінційним містом. Я впритул бачив "патріотів на трибунах" і тому впевнений, що у окопах їх точно не буде.

Я вірю в Україну, але не довіряю окремим індивідам і суспільним групам. Моє повітря переважно наповнене спокоєм і свіжістю. Гори дають відчуття мети, і змушують міркувати й про духовні вершини. Крім того, на них значно менше людей і ближче до неба.
Приємно дивитись на наше небо за будь-якої погоди, особливо ясної ночі, коли видно маленькі і такі водночас велетенські, відділені міліонами кілометрів зірки. І хоча сни я бачу рідко, довколишня природа із яскравими соняшниками з надлишком компенсує таку особливість.

Цокіт підборів на Хрещатику відрізняється від тупотіння у столицях інших держав. Сніг у Карпатах мабуть не схожий на свої канадські чи швейцарські відповідники, а кримська галька шурхотить інакше, ніж турецька.
Українські пісні й колискові завжди зі мною, як і горбата, натоптана бруком спина Андріївського узвозу. Свого часу, одна з вулиць, де я мешкав, мала лише номер, але вона не стала від того менш рідною.
Якщо у мене будуть діти, то швидше за все вони народяться в Україні. Бо я – українець.

Осокор (с)