Цей блог присвячено їм, нашим снам тим, що збереглися у пам*яті.
Перший сон, опублікований тут, доволі дивний, але все ж.
Він особливий тим, що снився протягом кількох днів, наче гравюри, різні між собою, але об*єднані якимось одним значенням.
Першого дня все почалося, ніби в якомусь кінофільмі, чи то після перегляду його.
Хоча не можу сказати точно, звідки ці думки.
Отже, початок. Мафія. Щось не так. Я чимось завинив мафії. Сам факт існування мого ДНК (якого?) не дає їй спати спокійно. Він щось доводить, відоме тільки цій мафії.
- Код ДНК, як відомо, змінити не можна. Залишається тільки замовити його вбивство.
Отже, "вони" замовляють послуги якоїсь визнаної жінки в багряному, яка знаходить мене.
- Мені тебе замовили. Маєш вибір. Або ми тебе вбиваємо і воскрешаємо, або ми тебе вбиваємо. Вибирай...
Ось тут відчув щось таке, що називають страхом перед невідомим. Вибрав перший варіант. Домовилися зустрітися з тією "леді" наступного дня, о 14-00, на Вічевому майдані, що у Франківську.
Потрібно було бути чесним(?). На наступний день, у домовлений час ішов я на Вічевий. Але в якийсь момент до мене прийшло усвідомлення: ну не можу я так просто померти. І я починаю втікати...
Прокинувся в жасі й довго не міг відійти. Адреналін все прибував, серце не зупинялося, важко було повірити, що це сон.
Друга частина снилася тієї ж ночі.
Метлявся синіми тунелями з водою(?) на долівці. Довго-довго рятувався втечею.
Мені чомусь стало відомо: мафія не пробачить. Ну не може вона пробачити. За мною полюють наймані вбивці. Їм дано абсолютний наказ за будь-яких обставин знайти і вбити. Перший, "великодушний" варіант я ж зігнорував.
Довго так метлявся. Мені готували літак. В USA. Біготня втомлювала. І ось нарешті пілота замовлено і я маю вийти з тіні. Там наче був такий міст із залізобетонних плит, яких в нашій країні скрізь повно. Мав вийти з тіні на світло. І побігти до літака. Літак той нагадував скелет ворона, бо був подібної до птаха форми, чорним і складеним з балок - таки скелет.
Аж ось в той момент, як виходжу з тіні, за руку ловить за руку один із тих найманців.
Той білий манжет так контрастував із чорним його рукавом. Знав: переконати неможливо. Стало страшно...
В наступних постах продовжу
Немає коментарів:
Дописати коментар