Сон про відро

Снилося сьогодні, що стрибаю із парашутом. Тільки якщо в житті треба було проходити інструктаж, довго мерзнути із важким, як півтебе, спорядженням, чекаючи своєї черги на землі, то тут все було зразу. Всіх зібрано прямо на крилі якогось великого літака. Викликали по п'ятнадцять чекати прямо на краю, а парашути видавали, штовхаючи на край, як якісь лантухи, аж перед стрибком.

Я мав стрибати із другою п'ятнадцяткою. Дехто стояв майже у повітрі, а в мене -- відчуття, що от-от знесе кудись. Так, ніби це вони уві сні. Але яка мова може йти про сон, якщо тебе батожить вітро і ти вже мало не задихаєшся, відчуваючи, як кров переповнена адреналіном. Визираю вниз і кричу щось наче як: "Тут все так чітко промальоване!" Придивляюся і дійсно: раніше майже нічого, окрім хмар, і видно не було, а тепер усе в деталях. Далекі плато, дрібні й контрастні, світліли на фоні темно-смарагдових смуг лісів. І тут, з усвідомленням того, що ми на висоті явно понад три тисячі метрів, що нас уже лише троє, що парашутів уже не видадуть, мене повністю "заливає". Приходить розуміння про те, що вони всі називали "відром адреналіну". Ті, що стоять на краю поруч зі мною, наче й нічого не помічають, я ж розумію, це те відчуття, якого і шукав у стрибках.

(Коли згадував епізод, почулося звідкилясь: "Земля в иллюминаторе...")